Колишнім не читати

Книгу “Колишнім не читати” я почала писати на письменницькому курсі. Я не знала, чи стане ця історія цікавою, чи завершу рукопис, чи зможу видати. Головне – робота над текстом давала можливість втекти на кілька годин від реальності. А реальність була така, що обстріли, вибухи, блекаути та виснаження від непевності щодо майбутнього. 

“Колишнім не читати” – це історія про минуле. Минуле завжди здається кращим, ніж було насправді, бо ми вже все знаємо і до всього готові. Минуле – це безпека, якої зараз не вистачає. "Колишнім не читати" – це подорож до того часу, коли ми ще не знали, що таке декомунізація, Крим був вільним, а головна героїня Галя впевнена, що вийшла заміж за кохання всього життя. Що ж, дуже швидко життя навчить Галю, що не все у житті можна розпланувати. 

​

У цій історії багато іронії, фільмів, трохи про Кропивницький (колишній Кіровоград) і трохи про життя у Києві після маленького міста. Сподіваюся, ця книга виконає свою місію: занурити вас у минуле і на кілька годин забути про сьогодення, відволіктися і повернути собі відчуття, що все буде добре.

​

І якщо ви раптом дочитали аж сюди (чого ото, питається), то вже і про мене читайте.

Мені 33 роки. 10 років я працювала піарницею в айті-стартапах. Ця робота мала завжди виклики, надавала можливість подорожувати і знайомитись із людьми, які заробляють мільйони. Але писати! Писати – це мрія з дитинства, коли питають, ким станеш, коли виростеш. 

​

Я живу у Києві з видом на Дніпро і правий берег. Виховую разом із чоловіком дикого мисливського собаку породи басенджі. Моя сімʼя і друзі – мій скарб. Я не виживу без кави щодня і без кіно щовечора.