top of page

Глава 2. Матриця

— Галя, що робиш увечері? — питають друзі.

— Іду працювати, — кажу так, наче все життя працювала вночі.



Книжка паперова, Колишнім не читати

Мій перший робочий день випадає на нічну зміну. Для мене це майже нічого не змінює. Якщо зазвичай я лягаю о третій ночі, то зараз мені треба буде витримати до дев’ятої ранку. Я стискаю зуби та йду на роботу, про яку нічого не знаю. Я стискаю зуби й роблю те, що мушу, бо маю подбати про наше із Блондинчиком майбутнє. Я стискаю зуби й роблю усмішку, бо мушу потерпіти ще трохи.


За мною вчасно заїжджає брудний «ланос», і о дев’ятій вечора я з бутербродами в пластиковому контейнері вже оглядаю офіс. Тут, як на «Буремному перевалі»: нікого та свистить вітер. Я дивлюся у вікно перед робочим місцем Ольги, моєї супервайзерки — там лише ліхтар на всю вулицю, який освічує залишки асфальту на дорозі.


Я хочу втекти, а тікати немає куди. Я хочу, щоб хтось прийшов до мене та сказав, що є інший вихід. Та хтось не приходить. Це тимчасова робота, але десь у скронях свербить передчуття незворотності, коли знаєш, що зараз упадеш, але ноги вже не слухаються, і ти просто дозволяєш собі падати.


— Віктор, власник компанії, сказав, що в тебе шикарна англійська, — Ольга має всьому мене навчити й не витрачає часу на пусті розмови. — Історію компанії почитаєш у документах, я тобі скинула на робочу пошту. Bottom line is this: люди купують купу лайна в інтернеті. Наше завдання: впевнитися, що платіж пройшов успішно. Got it?


Офіс із присмаком латвійського шику починається з невеличкої кімнати техпідтримки, де чомусь сидять самі хлопці. Їх тут має бути п’ять, але зараз, у нічну зміну, є тільки один. Я не встигла роздивитися його, бо він майже носом торкався свого монітора, а на вітання мугикнув ледь чутний звук. Між техпідтримкою та величезною кімнатою на одинадцять місць, які мають займати дівчата, маленьким кутом відгороджена кухня з барним столом, мікрохвильовкою й холодильником. Стіни тут суто кіровоградські: бежеві — такі, щоб не викликати зайвих емоцій. На кожному столі — комп’ютери, мишки, стікери, брудні чашки з чаєм. У когось під столом — домашні капці. Чорні офісні крісла на коліщатках, запхані під однакові столи зі світло-коричневого дерева. Між столами — перегородки, наче вони можуть створити куточок приватного простору. Усю підлогу покрито ковроліном — і це щастя, бо я терпіти не можу скрипу від своїх вінтажних черевиків.


— Mostly люди не пам’ятають, на що витрачали кошти, коли й чому. Твоя робота — відповісти на ці запитання та надати дані власнику рахунку. За його номером картки або номером телефону знаходиш дані в базі, копіюєш і вставляєш у лист. На кожний випадок є стандартна відповідь — шаблони. Ці шаблони — наше все. Вивчиш шаблони — вивчиш життя. It’s as simple as that. — Інколи тобі треба буде звертатися до техпідтримки. Вони непогані хлопці, трохи дивакуваті. Але це ж програмісти, що з них узяти.

— А чому програмісти дивакуваті?

— Це люди з іншого світу, if you know what I mean. Вони знають мови програмування, розбираються у всіх цих платіжних програмах ізсередини як ніхто. Але якщо ти якось заглянеш до них у комп’ютер, то побачиш просто якийсь текст із символів, як у «Матриці». Бачила «Матрицю»?


Я можу не тямити в програмістах, а от фільмів я точно бачила більше за всіх тут укупі. Ольга розказує, як користуватися мікрохвильовкою, де взяти чай, каву, цукор і навіть печиво «Марія». Поверх розплановано такою буквою Ґ так, що з кухні видно усіх дівчат, які працюють із клієнтами, і жодного програміста, який мав би бути схожим на Кіану Рівза.


Ольга працює в компанії останні два роки й щаслива тут:


— Це не так легко — знайти в Кіровограді офісну роботу з хорошою зарплатою. Ставляться до нас добре. Віктор інколи може й матами закидати, але тільки, якщо є за що. Усього чотири зміни на тиждень, а нічні зміни — це просто казка. Basically, усі робочі завдання можна закрити максимум до першої ночі, і наступні вісім годин ти можеш дивитися фільми, читати книжки чи грати на телефоні. Але одразу попереджу: Віктор має доступ до всіх моніторів і в будь-який момент може перевірити тебе, тож не раджу вести приватні комунікації чи дивитися порно.


— Добре, подивлюся порно вдома, — відповідаю та перегортаю свій зошит для записів. — А нащо йому перевіряти комп’ютери?

— Головний офіс розташований у Ризі, сюди приїжджають раз на пів року. Їм треба якось стежити за процесами й контролювати звідти роботу. Я вже звикла до цього. Навіть якось вибирала білизну на одному специфічному сайті, знаєш, таку — slutty-pervertish kinda lingerie. Віктор набрав мене телефоном тоді, каже: бери вже той червоний комплект і повертайся до роботи. Ми посміялися.


У кінці кімнати в кутку була камера, на вході перед кухнею та на вулиці перед входом в офісні приміщення — теж. Мабуть, з метою безпеки, але я відчула себе героїнею кіно, де постійно треба імпровізувати й на ходу придумувати репліки.


Одразу по третій чоловік пише: «Я вже лягаю. Бажаю легкої ночі, моє сонечко». Скоро ця ніч закінчиться, і я буду в нашому ліжечку, у теплих обіймах Блондинчика, який скаже, що все буде добре. А недобре — тільки тимчасово. Бо я тепер — частина шаблону. Я тепер працюю на справжній роботі із зарплатою в конверті. Колись я думала, що стану журналісткою, але тепер я менеджер підтримки клієнтів у фінансовій компанії. Я тепер дванадцять годин на день працюю. І ухвалюю рішення, і живу життя, і ні від кого не залежу. Я тепер доросла. І це мій випробувальний термін.







Comments


Commenting has been turned off.
  • TikTok Колишнім не читати
  • alt.text.label.Instagram

©2024. Колишнім не читати. Галина Тарасенко.

bottom of page